Ця виставка починається з ґрунту — з місцевої глини, цегли з двору, “тієї самої” солі, озокериту, яким лікували в дитинстві, сажі, парафіну.
З природних матеріалів, що належать Дрогобицькому району — території, яку у часи так званої “нафтової лихоманки” у літературі часто порівнювали з решетом. Цитуючи основний твір про цей відтинок часу, “Борислав сміється”: “Кожен копав, як хотів і як міг. Яма біля ями, шурф біля шурфу. Бориславська улоговина виглядала як продірявлене решето. З світанку до темної ночі весь простір покритий закопченими робітниками, які подібні на підземних духів, що видобувають заклятий скарб”. Чорне золото. Але не все те золото, що блищить.

У цій виставці викопне постає у двох вимірах — історичному і сучасному.
Тут і досі добувають нафту та виготовляють похідні продукти. Це може провести паралель з добуванням вугілля в Донбасі. Сьогодні тамтешня земля приймає інші рештки — уламки, метал, залишки вибухівок. Степ повільно акумулює ці нові «копалини». Вони теж закопані, теж стануть шарами ґрунту, але вони не є корисними. Вони – наслідок.