Button Go Back

Молитовний дім хасидів цадика із Самбора

The «Sambor Kloiz» of rebbe Yehoshua-Heshel Samborer
м. Дрогобич,
при вулиці Шкільній
Історія синагоги

Інша назва: Самбірський клойз*
Побудований: у 19 столітті

Одним із осередків хасидизму* у Дрогобичі був Самбірський клойз самбірського ребе Єгошуа-Гешеля, побудований на вулиці Шкільній, позаду ринкового будинку Ковальського, де тепер знаходиться ресторан «Franko Beef And Burger». Згадку про цю синагогу знаходимо у місцевій газеті від 1884 року. Синагогу знищили під час німецької окупації Дрогобича у Другій світовій війні. Це відбулося, вірогідно, у 1943 році в час ліквідації Дрогобицького гетто, на території якого вона була розташована. На жаль, натепер немає жодного верифікованого зображення молитовного дому на Шкільній.

У Самбірському клойзі бував і навчався Джордж Оскар Лі (з народження — Оскар Літтман), який мешкав поруч. Згодом він став американським письменником, який згадував Дрогобич, як місце, наближене тільки до раю.

Для створення матеріалу були використані дослідження Олега Стецюка.

*Клойз — це інституційна форма малої єврейської релігійної громади в ашкеназькому середовищі (17–20 ст.), що поєднувала функції дому молитви (бейт тфіла) і дому навчання (бейт мідраш). У клойзах побутувало інтенсивне релігійне життя, яке часто зосереджувалося навколо харизматичного лідера (цадика) або групи учнів.

*Хасидизм — релігійне вірування, одне з відгалужень юдаїзму, яке виникло на території України у першій половині 18 століття. Засновником хасидизму вважають Баала Шема Това (Бешта) з Меджибожа, що на Поділлі. У нього були учні та послідовники, які після смерті Бешта у 1760 році розвинули та поширили його вчення. А вже у 19 столітті воно набуло великої популярності серед юдейських громад. Згідно з віруванням хасидів, Бог — іманентний, тобто внутрішньо присутній, у всьому, а все у світі містить божественну іскру.

Релігійного лідера у хасидів називали ребе, або цадиком (івр. צדיק — «праведник»). Статус цадика найчастіше передавався спадково від батька до сина або від учителя до учня. Адже згідно з ученням, корінь душі померлого цадика може відродитися у душі його спадкоємця. Таким чином, відбувалася тяглість традиції — так формувалися окремі хасидські династії та двори.

Упродовж року кожен хасид має здійснити паломництво до свого цадика, щоб у спільній молитві та релігійній практиці наблизити власну душу до Бога. Цадики ставали моральними й релігійними лідерами громади: різні люди зверталися до них за порадою і допомогою. Згодом розвинулася традиція паломництва на місця поховання шанованих цадиків. На їхніх могилах будували огелі, тобто надбудови у формі склепів. Хасиди вірили, що праведник допомагає вірянам навіть після своєї смерті, оскільки стає ще ближчим до Бога.