Інша назва: велика синагога, головна синагога
Побудована: 1842–1865 роки
Велика хоральна синагога — головна монументальна юдейська культова споруда Дрогобича й найбільша синагога Галичини. Її звели впродовж 1842–1865 років у східній частині передмістя Лан*, яке впродовж кількох століть було осередком єврейського життя міста. Її будівництво припало на період економічного розвитку Дрогобича, зростання єврейської громади та розширення міської забудови.
Назва «хоральна» пов’язана з особливостями богослужінь, які супроводжувалися співом. Такі синагоги поширилися в Центральній та Східній Європі в XIX столітті й вирізнялися урочистішим характером богослужінь. У Дрогобицькому ізкорбуху* зазначено, що в головній синагозі співав чоловічий хор, однак орга́н не використовували.
Синагогу спорудили поряд зі старішою мурованою синагогою Лану, яка існувала ще у XVIII столітті. Після появи нової монументальної будівлі стару синагогу використовували як бейт-мідраш* — дім молитви та релігійного навчання. Бейт-мідраш мав перевагу перед новою великою синагогою, яка не опалювалася, — піч. Тож головною синагогою активно користувалися лише в теплі місяці та на великі свята, а в бейт-мідраші можна було грітися взимку біля величезної печі, яка займала майже всю стіну.
Велика хоральна синагога та старий бейт-мідраш утворювали так званий шулгойф — синагогальний двір, який став осередком громадського життя дрогобицьких євреїв. На цій території були: міква — басейн для ритуального очищення, єврейська лазня та громадський колодязь, із якого брали воду мешканці Лану. Поруч діяла єврейська лікарня.
Шимон Сеґаль у Дрогобицькому ізкорбуху так згадує про Хоральну синагогу:
«У 1930-х роках єврейська громада (кегіла) вирішила відремонтувати Велику синагогу, щоб зробити її привабливішою для вірян. Уперше за всю історію будівлі вирішили розфарбувати інтер’єр у яскраві кольори. Зі Львова запросили фахівця, який запропонував оздобити приміщення жовтими й блакитними барвами та доповнити його художніми розписами. Також запросили молодого кантора з приємним голосом. Ці зміни допомогли залучити до синагоги більше вірян.
Богослужіння у цій синагозі відбувалися за ашкеназьким обрядом. Від раннього дитинства мене вабила ця синагога. Я радо супроводжував свого дідуся, рабина Ельханана Швайба (він був дрогобицьким моелем — здійснював обряд обрізання), благословенної пам’яті, який регулярно відвідував синагогу. Мені особливо подобалася своєрідна манера проведення тутешніх богослужінь.
Якось я прийшов туди взимку й здивувався, побачивши, що віряни закутані в пальта, хутра й светри, а на головах у них зимові шапки. Це разюче відрізнялося від затишного тепла, до якого я звик у невеликих міських бейт-мідрашах.
Мій батько, благословенної пам’яті, сурмив у шофар, і я завжди супроводжував його на молитви під час Рош Гашана та Йом Кіпуру. Я слухав кантора й співців, хоча наша родина належала до хасидського молитовного дому.
Із цією синагогою мене пов’язує ще один спогад. Під час розписів інтер’єру всередині встановили риштування. Якось, завітавши туди, я видерся на самий верх риштувань і написав своє ім’я високо на колоні, поряд із декоративним розписом: “Шимон, син Моше Галеві”. Чи залишилося там моє ім’я — ім’я відданого сина цього міста?»
Із Хоральною синагогою пов’язана важлива подія в історії Ізраїлю. 25 травня 1939 року тут відбулося весілля Менахема Беґіна — майбутнього прем’єр-міністра Ізраїлю та лауреата Нобелівської премії миру — й дрогобичанки Алізи Арнольд. Беґін зустрів свою майбутню дружину в Дрогобичі, коли гостював у домі її батька — заможного дрогобичанина Германа Арнольда. За його спогадами, він закохався в Алізу з першого погляду. На весільній церемонії свідком був сам Зеєв Жаботинський*, який приїхав до Дрогобича із Парижа.
Під час німецької окупації Дрогобича єврейську громаду міста було майже повністю знищено. Будівля Хоральної синагоги втратила своє релігійне призначення, а окупаційна влада використовувала її як стайню. Після Другої світової війни вже інша окупаційна совєцька влада перетворила синагогу на господарське приміщення. У різні роки тут містилися склади тканин, солі та продовольства, а також меблева крамниця. Перепланування й тривала відсутність належного догляду призвели до руйнування інтер’єрів та поступового занепаду всієї споруди.
На початку 1990-х років будівлю повернули єврейській громаді. Однак через незадовільний технічний стан і брак коштів її тривалий час не могли відновити. Упродовж 1990-х і 2000-х років синагога стояла напівзруйнованою. Активна реставрація розпочалася у 2010-х роках. Під час робіт відновили фасади, декоративні елементи, вікна, перекриття й молитовну залу. Зокрема, дослідження реставратора Зенона Лагуша дало змогу встановити оливковий відтінок первісного забарвлення фасадів.
17 червня 2018 року відбулося урочисте відкриття відреставрованої Великої хоральної синагоги. А 3 липня 2019 року до неї урочисто внесли сувій Тори — вперше після Другої світової війни. Відновлена синагога стала не лише місцем релігійного життя, а й одним із головних символів збереження єврейської історії Дрогобича.
*Лан — історичний єврейський квартал Дрогобича, що виник у XVII столітті на землях, виділених єврейській громаді для поселення. Назва походить від лану — давньої одиниці вимірювання земельної площі.
*Ізкорбух — меморіальна книга єврейської громади, укладена переважно після Голокосту колишніми мешканцями міста або містечка та їхніми нащадками. Такі книги містять спогади, біографії, описи релігійного й громадського життя, відомості про установи, родини та знищення громади.
*Бейт-мідраш — юдейський релігійно-освітній заклад, призначений для вивчення Тори, Талмуду та інших релігійних текстів. На відміну від синагоги, основним призначенням бейт-мідрашу було навчання, хоча тут також проводили молитви й богослужіння.
*Зеєв Жаботинський (1880–1940) — єврейський політичний діяч, письменник, публіцист, один із провідних ідеологів сіонізму та засновник ревізіоністського сіоністського руху. Виступав за створення незалежної єврейської держави в Палестині.
